Nadiya Vikhasta (nadiya_v) wrote,
Nadiya Vikhasta
nadiya_v

Про наш похід на Пішконю.



Зустріти свій День народження в горах я планувала ще з минулого ДН, тим більше, що цього року він випадав на довгі триденні вихідні.
Але плани ми мали та квитків на поїзд завчасно не придбали, потім вони у продажу так і не з"явилися.
В останній вечір перед від"їздом ми поняття не мали куди ми маємо їхати, найільше хотілося в Мармароси але машиною на таку мандрівку була задалека відстань і замало часу. Електричкою у вихідні їхати не надто комфортно, особливо з великими наплічниками і дітьми.
Було два варіанти - або Боржава, або Ґорґани але так щоб дуже, то ні туди, ні туди не хотілося, ще й в прогнозах там було багато дощів...
Їхати в Синевир і йти звідти на Негровець ми вирішили вже наступного дня коли всі нормальні туристи вже крокували своїми маршрутами.
Але зібралися ми швидко і по обіді вже були у Закарпатті.
Вперше ми вибралися у ті краї. Дуже гарна природа, захоплюючі краєвиди !

Синевирський перевал:



При дорозі там є багато альтанок, місць для відпочинку, джерела.
Зупинилися подивитися невеличку частину ДОТів оборонного комплексу лінії Арпада. Дуже цікаві ті бункери але в нас не було часу на повноцінну екскурсю, будемо мати за мету на майбутнє полазити там по тунелях .









Хребет Пішконя вже давно нас чекав але ми чомусь все відкладали його на потім і ось нарешті ми добралися :)
Наш маршрут починався від Музею лісу і сплаву, котрий зараз реконструюють, на його території ми планували ночувати (там є спеціально відведене для цього місце - галявина зі столом, альтанками і колибою).



Чорна ріка :







Софія спробували себе бокорашем на плоті ))



Червонокнижний зозулинець плямистий:



Назви тих квіток не знаю але гарні )) :



Діти до вечора бавилися у сплав :



Коли ми прийшли на галявину там вже отаборилися туристи, котрі чомусь були не надто привітними до нас, мабуть думали, що ми приїхали пікнікувати на вихідні. Ми як тільки стемніло полягали спати і наступного дня зраненька вже вийшли на маршрут.



Маршрут добре облаштований і називається екологічною стежкою, там таблички з назвами рослин, тварин і птахів, котрі живуть в цій місцевості, ще лавочки, столики, місточки, джерело...
Навіть чудовисько було ))







Потім був поворот до Озірця. Ми від місцевих трохи наслухалися вже про те високогірне (1050м н.р.м.) лісове озерце, я не раз бачила його на фотографіях, то ж вирішили піти подивитися, бо то всього лиш півтора кілометра в одну сторону. Але дуже скоро екологічна облаштована стежка скінчилася і почалися завали молодих смерек, котрі сотнями лежали поперек дороги. Йти там було дуже важко, особливо з важкими габаритними рюкзаками.
Ми пройшли вже велику частину коли завали стали зовсім непрохідними.





Андрій пішов в розвідку, ми чекали. Виявилося, що ми вже майже дійшли, то ж радісно подерлися між колючими смереками лісом в обхід завалу.



Озірце дуже красиве, мальовниче і затишне але чи вартувало наших затрачених зусиль - не впевнена :) Довкола озера колись була вимощена деревом доріжка, зараз вона наполовину завалена старими трухлявими деревами. Зате є оглядові містки, столики, альтанки.



До середини озера можна було дійти по повеленій сухій смереці, дітям це сподобалося найбільше)) А ще мільярди пуголовків у воді.







Таюся назвала пуголовків "яйцями з хвостами" )) За ними цікаво було спостерігати.



Середина озера заростає буро-червоним мохом, у воді крім пуголовіків плавали невеличкі рибки.



На зворотньому шляху ми вирішили розвідати ледь помітну стежину, котра теоретично мала би нас вивести навпростець в обхід завалів і о, щастя, ми вийшли нею на сам їх початок. Зате далі на маршруті завали продовжилися і збільшилися, на дорозі лежали ще сотні молодих смерек, котрі мабуть, не витримали ваги снігу ((
Там де дорога згідно карти мала йти серпантином, ми вирішили скоротити собі шлях і пішли навпростець вгору стрімким схилом. Там йти було зовсім некомфортно, ведмежі дебрі, де каміння сипалося з-під ніг.(((  Але згодом ми таки вийшли на дорогу, я подумки вирішила, що назад тим шляхом я не погоджуся йти, підемо по маршруту.
Потім була гроза з градом, котру ми успішно перечикали сховавшись під тент. Мали час відпочити і пообідати.
Потім пішли далі, зупинилися на полонині під хребтом набрати води з джерела. На цій полонині чудове місце щоб заночувати, є вода, дрова, красиві краєвиди, єдиним недоліком була кусюча мошкара.
Джерело за хрестом правіше внизу:


Води ми набрали багато, бо там де ми планували ночувати джерело було сумнівним. То ж додавши добряче ваги до рюкзаків ми таки вийшли на хребет. Але
попереду виднілися ще п"ять підйомів ... Обхідних стежок там нема.



Краєвиди з хребта просто фантастичні !



Гроза пішла вже далеко від нас:





Діти слухали аудіоказку по дорозі, ми, йдучи, роздивлялися навколо і навіть не помітили як дійшли до Гропи Великої (1667м н.р.м.)











Наступною вершиною був Негровець (1707м н.р.м.) - ця гора найвища на Пішконі.





Далі була ще г.Горб (1687м н.р.м.) але в обхід неї була стежка.



Внизу виднілися села Синевир, Негровець і Колочава.



Ми обрали собі місце для ночівлі на перемичці між Горбом і г. Барвінок з неймвірним краєвидом:



Ми були дуже втомлені, діти навіть бавитися не хотіли, як зазвичай.



Внизу паслися коні величезним табуном, ми дуже сподівалися що вночі ті коні до нас не прийдуть.
Було холодно і вітряно, дров на вогнище не було, біля пальника дуже не зігрієшся.
Тому вечірні посиденьки в нас були недовгими.





Сонце заходило десь за Гропою, небо було надзвичайно гарним, щомиті міняючи кольори.



Над Стримбою вже піднявся повний місяць :





До світанку місяць переплив по небу на інший бік, ми прокинулися дуже рано, бо я дуже хотіла бачити схід сонця у свій ДН.



продовження : https://nadiya-v.livejournal.com/49693.html
Tags: Горб, День Народження, Карпати, Негровець, Пішконя, похід з дітьми
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 2 comments